In the first three decades of the 20th century Ukrainian literature experienced a renaissance, characterized by a variety of quickly succeeding and often strongly competing literary movements. Realism, with a distinctly decadent strain, was the most notable characteristic of Volodymyr Vynnychenko’s prose. Pavlo Tychyna was the leading
Symbolist poet; others included Dmytro Zahul, MykolaTereshchenko, and Oleksa Slisarenko. Neoclassicism produced outstanding poets in Mykola Zerov, Maksym Rylsky, and Mykhaylo Dray-Khmara. Futurism was initiated by Mykhaylo Semenko and produced one of Ukraine’s greatest 20th-century poets, Mykola Bazhan.
After the Russian Revolution, during a period of relative freedom between 1917 and 1932, a host of other talented writers emerged: Mykola Khvylovy’s prose was imbued with revolutionary and national Romanticism, Hryhory Kosynka’s prose was impressionistic, while Yury Yanovsky’s stories and novels were in good faith romantic, and Valeriyan Pidmohylny adhered to the principles of realism. Other writers of note include the novelist and filmmaker Oleksander Dovzhenko, as well as the novelists Borys Antonenko-Davydovych, Volodymyr Gzhytsky, Mykhaylo Ivchenko and Oles Dosvitny, the poet Mike Yohansen, and the humorist Ostap Vyshnya. The outstanding dramatist of the period was Mykola Kulish.
In 1932 the Communist Party began enforcing Socialist Realism as the required literary style. Typical representatives of this official literature were the dramatist Oleksander Korniychuk and the novelist Mykhaylo Stelmakh. The Soviet leader Joseph Stalin’s great purges of 1933—1938 decimated the ranks of Ukrainian writers, many of whom were imprisoned or executed.
During the post-Stalinist period there emerged a new generation that rejected Socialist Realism. Known as the “Writers of the Sixties,” they included Vasyl Stus, Lina Kostenko, Vasyl Symonenko, Vitaly Korotych, Ivan Drach, Mykola Vinhranovsky, Vasyl Holoborodko, and Ihor Kalynets. Repressive measures taken in the 1970s silenced many of them or else turned them back to Socialist Realism.
Ukraine’s attainment of independence in 1991 opened up unprecedented opportunities for indigenous literary expression.
VOCABULARY
decadent strain — декадентська напруга
to imbue [ɪm’bju:] — наповнювати; насичувати; сповнювати
in good faith [feɪθ] — щиросердно; сумлінно
to adhere [əd’hɪə] to — твердо триматися; дотримуватися; бути вірним (принципам тощо)
to decimate [‘desɪmeɪt] — страчувати (розстрілювати) кожного десятого; спустошувати; винищувати
indigenous [ɪn’dɪdʒɪnəs] — місцевий, природний; природжений
QUESTIONS
1. What did Ukrainian literature experience in the first three decades of the 20th century?
2. What literary movements were characteristic to Ukrainian literature of this period?
3. What outstanding writers of a period between 1917 and 1932 do you know?
4. What were the typical representatives of Socialist Realism ?
5. What did “Writers of the Sixties” emerge?
6. What can you say about modern Ukrainian writers?
Українська література. XX століття
За перші три десятиліття українська література зазнала розквіту, що характеризувався різноманітністю швидкозмінних і часто сильно конкуруючих між собою літературних рухів. Реалізм, з виразним декадентським нахилом, був найвизначнішою характеристикою прози Володимира Винниченка. Павло Тичина був провідним поетом-символістом; до цього кола входили також Дмитро Загул, Микола Терешенко і Олекса Слісаренко. Представниками неокласицизму були видатні поети Микола Зеров, Максим Рильський і Михайло Драй-Хмара. Футуризм почався з Михайла Семенка і дав світу одного з найвидатніших українських поетів XX ст. — Миколу Бажана.
Після революції в Росії, протягом періоду відносної свободи між 1917 і 1932 pp., з’явилось дуже багато талановитих авторів: проза Миколи Хвильового була насичена революційним і національним романтизмом, проза Григорія Косинки була імпресіоністською, тоді як оповідання і романи Юрія Яновського були щиро романтичними, а Валер’ян Підмогильний дотримувався принципів реалізму. Видатними письменниками були романіст і режисер О. Довженко, Борис Антоненко-Давидович. Володимир Гжитський, Михайло Івченко, Олесь Досвітній, поет Майк Йогансен, гуморист Остап Вишня, драматург Микола Куліш.
1932 року компартія почала нав’язувати соціалістичний реалізм як необхідний літературний стиль. Типовими представниками цієї офіційної літератури були драматург Олександр Корнійчук і письменник Михайло Стельмах. Великі чистки, що їх запровадив Сталін у 1933—1938 pp., спустошили ряди українських письменників, багато з них були позбавлені свободи або страчені.
Протягом постсталіністського періоду з’явилося нове покоління, яке відкинуло соціалістичний реалізм. Відомі як «письменники-шістдесятники» Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Віталій Коротич, Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Голобородько і Ігор Калинець. Репресивні заходи в 70-х роках змусили замовкнути багатьох з них або повернули назад до соціалістичного реалізму.
Досягнення Україною незалежності 1991 року відкрило безпрецедентні можливості для природної літературної творчості.