Nineteenth-century Ukrainian writers greatly contributed to the reawakening of Ukrainian national consciousness under the Russian Empire. Indeed, practically the entire development of Ukrainian literature in the 19th century occurred under official Russian disfavour; in 1863 and 1871, for instance, all publications in the Ukrainian language were prohibited. Not until 1905 did the Russian Academy of Sciencesconcede that Ukrainian was indeed a separate language.
Ivan Kotliarevsky, classicist poet and playwright, inaugurated modern Ukrainian literature with his “Eneyida” (1798), a burlesque travesty of Vergil’s “Aeneid” that transformed its heroes into Ukrainian Cossacks. Kotlyarevsky’s works were very popular with the common people and spawned a number of imitations.
In the 1830s the city of Kharkiv became the centre of Ukrainian Romanticism, and under the latter’s influence the authors Izmayil Sreznevsky, Levko Borovykovsky, Amvrosy Metlynsky and Mykola Kostomarov published ethnographic materials and collections of folk legends and Cossack chronicles. In western Ukraine Romanticism was represented by the “Ruthenian Triad”: Markiyan Shashkevych, Yakiv Holovatsky and Ivan Vahylevych. In the 1840s these two outlying areas were bridged by the development of Romanticism in Kiev; the Romantic movement reached its peak there and found its highest expression in the Brotherhood of Saints Cyril and Methodius (1846). This group’s ideology was reflected in Kostomarov’s biblical Knyhy bytiya ukrayinskoho narodu (“Books of Genesis of the Ukrainian People”), which called for an end to tsarist rule and the creation of a free, democratic Ukraine within a Slavic federation.
The early poetry of Taras Shevchenko, the outstanding Ukrainian poet of the 19th century, expressed the interests of the Romantics but soon moved to portrayal of Ukrainian history, especially in the long poem “Haydamaky” (1841; “The Haidamaks”), and to works satirising Russia’s oppression of Ukraine, e.g. “Son” (“The Dream”), “Kavkaz” (“The Caucasus”), and “Poslaniye” (“The Epistle”). His later poetry, written after his release (1857) from exile, treats broader themes. After Shevchenko, the most important Romantic was Panteleimon Kulish, poet, prose writer, translator, and historian (“Chorna rada”; “The Black Council”).
Ukrainian realism, which begins with Marko Vovchok (“Narodni opovidannya”, 1857; “Tales of the People”), was long confined to populist themes and the portrayal of village life. Realist poetry developed with the work of Stepan Rudansky and Leonid Hlibov. The novelist Ivan Nechuy-Levytsky’s work ranged from the portrayal of village life in “Kaydasheva simya” (1879; “The Kaydash Family”) to that of the Ukrainian intelligentsia in “Khmary” (1908; “The Clouds”). Panas Myrnv (pseudonym of Panas Rudchenko) was the major representative of Ukrainian realism. His depiction of social injustice and the birth of social protest in the novel “Khiba revut voly, yak yasla povni?” (1880; “Do the Oxen Low When the Manger Is Full?”) has a new psychological dimension. Ivan Franko wrote dramas, lyric poetry, short stories, and
children’s verse, but his naturalistic novels chronicling contemporary Galician society and his long narrative poems “Moysey” (“Moses”), “Panski zharty” (“Nobleman’s Jests”) and “Ivan Vyshensky” mark the height of his literary achievement.
The modernism of the late 19th and early 20th centuries is first evident in the poetic dramas of the finest Ukrainian woman writer, Lesya Ukrayinka, and in the prose of such writers as Mykhaylo Kotsyubynsky and Vasyl Stefanyk.
VOCABULARY
to occur [ə’kə:] — відбуватися; траплятися
disfavour [,dɪs’feɪvə] — немилість; несхвалення; осудження
to concede [kən’si:d] — поступатися, погоджуватися; визнавати
to spawn [spɔ:n] — породжувати, плодити; створювати
to bridge [brɪdз] — з’єднувати
release [rɪ’li:z] from exile [‘eksaɪl] — звільнення з заслання
to confine [kən’faɪn] — обмежувати
depiction [dɪ’pɪkʃn] — опис, зображення
injustice [ɪn’dʒʌstɪs] — кривда, несправедливість
QUESTIONS
1. How did the entire development of Ukrainian literature in the 19th century occur?
2. When did the Russian Academy of Sciences concede that Ukrainian was a separate language ?
3. What do you know about Ivan Kotliarevsky?
4. What city became the centre of Ukrainian Romanticism ?
5. What authors represented Romanticism?
6. What can you say about Taras Shevchenko?
7. What do you know about Ukrainian realism ?
Українська література. XIX століття
Українські письменники дев’ятнадцятого століття значною мірою сприяли пробудженню української національної свідомості, яка перебувала під контролем російської імперії. Дійсно, практично весь розвиток української літератури у XIX ст. відбувався в умовах офіційної російської немилості; в 1863 і 1871 роках, наприклад, усі публікації українською мовою були заборонені. Тільки 1905 року російська Академія наук визнає, що українська мова є справді окремою мовою.
Іван Котляревський, поет-класицист і драматург, поклав початок сучасній українській літературі «Енеїдою» (1798), жартівливою пародією на «Енеїду» Вергілія, яка перетворила його героїв на українських козаків. Твори Котляревського були дуже популярними серед простого люду і породили цілу низку імітацій.
У 30-х роках XIX ст. Харків став центром українського романтизму, під впливом якого письменники Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський та Микола Костомаров опублікували етнографічні матеріали та збірки народних легенд і козацьких літописів. У Західній Україні романтизм був представлений гуртком «Руська Трійця», куди входили Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. У 40-х роках ці два далекі осередки поєднував один з одним розвиток романтизму в Києві; романтизм досяг тут свого піку і знайшов своє найвище вираження в Кирило-Мефодіївському товаристві (1846 p.). Ідеологію цієї групи відображено в біблійному творі Костомарова «Книги буття українського народу», у якій автор вимагав, скасування царського правління і створення вільної, демократичної України в межах слов’янської федерації.
Рання поезія Тараса Шевченка, видатного українського поста XIX ст., була в дусі романтизму, потім поет перейшов до зображення української історії, зокрема у довгій поемі «Гайдамаки» (1841), і до висміювання гніту України Росією в таких творах, як, наприклад, «Сон», «Кавказ» і «Послання». У своїх пізніших поетичних творах, написаних після звільнення із заслання (1857), він торкається ширших тем. Після Шевченка найвидатнішим представником романтизму був Пантелеймон Куліш, поет, прозаїк, перекладач і історик («Чорна рада»).
Український реалізм, який започаткувала Марко Вовчок у «Народних оповіданнях» (1857), був упродовж тривалого часу обмежений народницькими темами і описом сільського життя. Реалістична поезія розвивалась у творах Степана Руданського і Леоніда Глібова. У своїх творах письменник Іван Нечуй-Левицький іде від зображення сільського життя («Кайдашева сім’я», 1879) до зображення життя української інтелігенції («Хмари», 1908). Панас Мирний (псевдонім Панаса Рудченка) був головним представником українського реалізму. Його зображення суспільної несправедливості і зародження суспільного протесту в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1880) має новий психологічний вимір. Іван
Франко писав драми, лірику, короткі оповідання і вірші для дітей, але його натуралістичні романи, що описують сучасне йому суспільство Галичини, і його довгі епічні поеми «Мойсей», «Панські жарти» та «Іван Вишенський» відзначають високий рівень його літературного досягнення.
Модернізм кінця XIX і початку XX ст. відразу можна побачити в поетичних драмах видатної української письменниці Лесі Українки і в прозі таких письменників, як Михайло Коцюбинський і Василь Стефаник.