“Yes, but what did we use to do before there was television?” How often we hear statements like this! Television hasn’t been with us all that long, but we are already beginning to forget what the world was like without it. Before we admitted the one-eyed monster into our homes, we never found it difficult to occupy our spare time. We used to enjoy civilised pleasures. For instance, we used to have hobbies, we used to entertain our friends and be entertained by them, we used to go outside for our amusements to theatres, cinemas, restaurants and sporting events. We even used to read books and listen to music and broadcast talks occasionally. All that belongs to the past. Now all our free time is regulated by the “goggle box”. We rush home or gulp down our meals to be in time for this or that programme. We have even given up sitting at table and having a leisurely evening meal, exchanging the news of the day. A sandwich and a glass of beer will do — anything providing it doesn’t interfere with the programme. The monster demands and obtains absolute silence and attention. If any member of the family dares to open his mouth during a programme, he is quickly silenced.
Whole generations are growing up addicted to the telly. Food is left uneaten, homework undone and sleep is lost. The telly is a universal pacifier. It is now standard practice for mother to keep the children quiet by putting them in the living-room and turning on the set. It doesn’t matter that the children will watch rubbishy commercials or spectacles of sadism and violence — so long as they are quiet.
Television encourages passive enjoyment. We become content with second-hand experiences. It is so easy to sit in our armchairs watching others working. Little by little, television cuts us off from the real world. We get so lazy, we choose to spend a fine day in semi-darkness, glued to our sets, rather than go out into the world itself. Television may be a splendid medium of communication, but it prevents us from communicating with each other. We only become aware how totally irrelevant television is to real living when we spend a holiday by the sea or in the mountains, far away from civilisation in quiet, natural surroundings. We quickly discover then how little we miss the hypnotic tyranny of King Telly.
VOCABULARY
toadmit [əd’mɪt] — впускати
to occupy [‘ɔkjupaɪ] — займати
goggle [ gɔgl] box — розм. телевізор
to gulp [gʌlp] — проковтнути; квапливо ковтати (їжу)
to dare [dɛə] — наважуватися, насмілюватися
rubbishy [‘rʌbɪʃɪ] — нікчемний; поганий; нікудишній, убогий
to prevent from [prɪ’vent] — перешкоджати, не допускати
EXERCISE
I. Say what you think about the following.
1. Children and TV is a great problem.
2. Television must offer children instructive but not didactic, entertaining but not thoughtless programmes.
3. On the one hand television distracts children from spending their pastime in the fresh air; on the other hand it helps them to learn a lot about our world and develop their imagination. What outweighs?
4. Children should watch only interesting and useful programmes and not all the programmes for several hours running.
Телебачення завдає непоправної шкоди
«Так, але чим ми займалися раніше, ще до того, як з’явилося телебачення?» Доволі часто ми чуємо подібні запитання! Не так уже й багато часу телебачення з нами, але ми вже починаємо забувати, яким був світ без нього. До того як ми впустилиодноокого монстра в наші домівки, у нас ніколи не було проблем щодо того, чим зайняти наш вільний час. Ми мали звичай насолоджуватися цивілізованими видами розваг. Наприклад, у нас було хобі, ми розважали наших друзів, а вони розважали нас, ми бували в театрах, кіно, ресторанах і на спортивних змаганнях. Ми навіть мали звичай читати книжки і слухати музику, іноді слухали бесіди по радіо. Все це залишилося у минулому. Тепер увесь наш вільний час регулюється телевізором — «коробкою, на яку ми витріщаємо очі». Ми мчимо додому або поспіхом ковтаємо їжу, щоб встигнути до початку тієї або іншої програми. Ми навіть перестали сидіти за столом і неквапливо вечеряти, обмінюючись новинами минулого дня. Хай це будуть лише бутерброд і склянка пива, аби нічого не перешкоджало перегляду програми. Монстр вимагає і одержує абсолютну тишу і увагу. Якщо будь-хто з родини наважиться відкрити рота під час програми, його швидко змусять замовкнути.
Виростають цілі покоління у майже наркологічній залежності від телевізора, їжа залишається не з’їденою, домашня робота не зробленою, і сон втрачено. Телевізор — це універсальний заспокійливий засіб. Сьогодні вже узвичаїлась практика, коли матері, щоб заспокоїти дітей, садять їх у вітальні і вмикають телевізор. І не має значення, що діти дивитимуться убогі комерційні передачі або видовища з садизмом і насильством — аби вони поводилися тихо.
Телебачення потурає пасивному задоволенню. Нас починає влаштовувати другорядний досвід. Так зручно сидіти в кріслах, спостерігаючи, як працюють інші. Мало-помалу телебачення відтинає пас від реального світу. Ми стаємо настільки ледачими, що ми охочіше проведемо прекрасний день у напівтемряві, приклеєними до наших телевізорів, ніж будь-куди підемо. Телебачення може бути розкішним засобом спілкування, але воно перешкоджає нам спілкуватися один з одним. Ми лише тоді починаємо усвідомлювати, наскільки телебачення віддалено від реального життя, коли буваємо у відпустці біля моря або в горах, далеко від цивілізації в тихому, природному середовищі. Ми швидко виявляємо тоді, наскільки мало ми відчуваємо відсутність гіпнотичної тиранії Короля Телевізора.