Листок — бічний вегетативний орган рослини, що здійснює функції живлення, дихання і транспірації. Листки закладаються у вигляді зовнішніх горбиків твірної тканини верхівкової меристеми бруньки.
Основна частина листка називається листковою пластинкою. Частина листка, зчленована із стеблом, називається основою листка, стеблоподібний перехід між листковою пластинкою і основою — черешком. Листки, що мають черешок, називаються черешковими, що не мають черешка, — сидячими. Іноді основа розростається, охоплюючи весь вузол і утворюючи трубку — піхву листка. На основі листка можуть утворюватися парні бічні вирости — прилистки, їх форма, розміри і функції різні у різних рослин.
Якщо листок має одну пластинку, його називають простим, якщо на одному черешку утворюється декілька відокремлених пластинок — складним. Листкова пластинка може бути цільною або розчленованою.
При дихотомічному жилкуванні кожна жилка розбивається на дві рівноцінні між собою, ті у свою чергу також на дві і т. д. Сітчасте жилкування характеризується наявністю головної центральної жилки, яка є продовженням провідного пучка стебла, а також жилок другого, третього і т. д. порядків. Таким чином формується густа мережа жилок, що розходяться по всьому листку. Якщо центральна жилка одна і вздовж неї в боки відходять жилки другого порядку, то жилкування називають перистим. Якщо з вершини провідного пучка в різні боки виходять декілька жилок, то таке жилкування називають пальчастим.
Паралельне і дугове жилкування характерніші для однодольних рослин, але зрідка зустрічаються у дводольних.
Листки по-різному розміщуються на стеблі. За чергового розміщення в кожному вузлі знаходиться тільки один листок. За супротивного розміщення у вузлі знаходяться два листки. За мутовчастого розміщення у вузлі утворюється декілька листків — мутовка.
Головною, основною тканиною листка є мезофіл, у клітинах якого міститься велика кількість хлоропластів і відбувається фотосинтез. Клітини мезофілу мають, як правило, округлу або злегка видовжену форму, оболонки цих клітин дуже тонкі й незадерев’янілі.
Шар клітин, розташованих біля верхньої поверхні листка, утворює стовпчасту хлоренхіму. Її клітини мають видовжену форму й розташовані дуже щільно, розміщуються перпендикулярно до поверхні листка для полегшення проникнення сонячного проміння в глиб мезофілу.
Шар клітин, розташованих біля нижнього боку листка, називається губчастою хлоренхімою. Її клітини мають округлу форму, розташовані нещільно, а міжклітинний простір розвинений сильно. Це необхідно для поліпшення аерації мезофілу.
Епідерма — покривна тканина поверхні листка. Її будова залежить від умов перебування і виражається в товщині клітинних оболонок і кутикули, наявності різних типів трихом, кількості і розташуванні продихів.
Провідні тканини ксилема і флоема об’єднані в закриті провідні пучки, які спільно з клітинами, що оточують їх, утворюють жилки.
Арматурні тканини представлені в листку склеренхімою і коленхімою. Особливо багато механічних клітин навколо провідних пучків і біля епідерми.
Газообмін відбувається крізь продихи. Вони складаються з отвору в епідермі — продихової щілини, і двох замикаючих клітин бобоподібної форми.
Замикаючі клітини містять хлоропласти. Вдень на світлі в них відбувається фотосинтез і в протопластах підвищується вміст органічних речовин. За законами осмосу клітини починають активно втягувати в себе воду і розбухають. При цьому продихова щілина відкривається й повітря проникає в міжклітинний простір, забезпечуючи клітини мезофілу вуглекислим газом, а вода випаровується, створюючи тягу в провідній системі рослини. Вночі фотосинтез припиняється, концентрація розчинених у протопласті речовин поступово знижується, замикаючі клітини втрачають воду, і щілина поволі закривається. У разі нестачі води в замикаючих клітинах падає тургор і продихи закриваються, зменшуючи транспірацію. За надлишку вологи клітини розбухають, щілина відкривається і надлишок води починає випаровуватися.